Кетамин — це анестезуючий засіб, який має потужну знеболювальну дію. Його дія ґрунтується на індукції так званої дисоціативної анестезії — стану, що характеризується роз’єднанням функцій між таламо-неокортикальними структурами головного мозку та лімбічною системою. Знеболювальний ефект кетаміну помітний уже при дозах, нижчих за ті, що викликають повноцінну анестезію, і зберігається довше, ніж сама анестезія. Седативний і снодійний ефекти у препарату менш виражені. Крім того, він чинить місцеву анестезуючу дію в зоні периферичних нервів і спинного мозку.

Під час введення кетаміну м’язовий тонус зазвичай зберігається або навіть може збільшуватися, тому природні захисні рефлекси пацієнта, як правило, не пригнічуються. Препарат не впливає на судомний поріг. У разі спонтанного дихання можливе підвищення внутрішньочерепного тиску, однак цього можна уникнути за допомогою контрольованої вентиляції.

Кетамин застосовується як самостійний анестетик (у вигляді монотерапії) під час короткотривалих діагностичних маніпуляцій і хірургічних операцій у дітей, а також у специфічних випадках у дорослих — для введення в наркоз та його підтримання.

У випадках загальної анестезії кетамін часто комбінують з іншими препаратами, зокрема бензодіазепінами, при цьому його дозування зменшують.

Основні показання до використання кетаміну як окремого засобу або в комбінації з іншими препаратами:

• болісні медичні процедури (наприклад, зміна перев’язок у пацієнтів з опіками);

• нейровізуалізація та діагностика (пневмоенцефалографія, мієлографія, вентрикулографія);

• ендоскопічні обстеження;

• окремі втручання в офтальмології;

• діагностичні та хірургічні операції в області ротової порожнини, шиї, стоматології;

• процедури в отоларингології;

• неінвазивні гінекологічні маніпуляції;

• акушерські втручання, зокрема наркоз при кесаревому розтині;

• оперативні втручання в травматології та ортопедії;

• наркоз пацієнтам у стані шоку або з низьким артеріальним тиском, що обумовлено специфічним впливом кетаміну на серцево-судинну систему;

• застосування у випадках, коли доцільніше внутрішньом’язове введення (наприклад, у дітей).